With the Arrival of this Winter, I had Reflected on How two Springs, two Easters, two Summers and Autumns, and two Christmases have Passed since Russia again Invaded parts of Ukraine, and how the War has now Entered a Second Full Winter of Destruction…
З приходом цієї зими я розмірковував про те, як минуло дві весни, два Великодня, два літа та осінь і два Різдва з того часу, як Росія знову вторглася в частини України, і як війна тепер увійшла в другу повну зиму руйнувань…
On December 28, the day after I arrived back in Los Angeles from Christmas in New York, I received an email from Maxim, my close friend in Ukraine, with the photos of this posting attached.
28 грудня, наступного дня після того, як я повернувся до Лос-Анджелеса з Різдва в Нью-Йорку, я отримав електронного листа від Максима, мого близького друга в Україні, з прикріпленими фотографіями цього допису.
Now December 28 was a week after winter officially began, which has no real significance for those living in Southern California, other than that Christmas has passed and New Year’s, another year end time celebrating with family and friends, arrives in just a few days more. And since for us it can now be cold in the evenings and mornings, an easy flip of a switch turns the heat on to take the chill off the house.
Тепер 28 грудня було через тиждень після того, як офіційно почалася зима, яка насправді не має реального значення для тих, хто живе в Південній Каліфорнії, крім того, що Різдво минуло, і Новий рік, ще один час для святкування кінця року з сім’єю та друзями, настає ще через кілька днів. А оскільки для нас зараз увечері та вранці може бути холодно, просте натискання вимикача вмикає тепло, щоб зняти холод з дому.
However, with the arrival of this winter, I had reflected on how two springs, two Easters, two summers and autumns, and two Christmases have passed since Russia again invaded parts of Ukraine, and how the war has now entered a second full winter of destruction, killing, and missile and drone strikes against Ukrainian infrastructure and civilian targets.
Однак з приходом цієї зими я розмірковував про те, як минуло дві весни, два Великодня, два літа та осінь і два Різдва відтоді, як Росія знову вторглася в деякі частини України, і як війна тепер увійшла в другу повну зиму руйнувань, вбивств і ракетних ударів і ударів безпілотників по українській інфраструктурі та цивільних об’єктах.
As I reflected, I realized that like last winter, another cold winter potentially looms without electricity and heat for portions of Ukraine – including Kyiv with its almost 3 million men, women, and children. The city once again being deliberately targeted to suffer cold, disruption, hunger, and deadly terror from the sky, with the evil of Russian missiles and drones raining down upon the people.
Розмірковуючи, я зрозумів, що, як і минулої зими, ще одна холодна зима потенційно насувається без електрики та тепла для деяких частин України, включаючи Київ з його майже 3 мільйонами чоловіків, жінок і дітей. Місто знову стало навмисною мішенню, щоб потерпіти від холоду, руйнувань, голоду та смертоносного жаху з неба, а зло російських ракет і дронів обрушується на людей.
And this major population center, the capital city of Ukraine, is home to most of my friends and their families in Ukraine, including Maxim and his wife, Alena, and son Alexei, and daughters Anastasiya and Ekaterina. Civilians, who, if there is no power or natural gas working, then turning a switch on for light and heat is futile, the desired result of a deliberate Russian war tactic against the civilian population, turning bright and happy homes into spaces as dark and cold as tombs, which for some, their homes had already become.
І в цьому великому населеному пункті, столиці України, проживає більшість моїх друзів та їхніх родин в Україні, серед яких Максим та його дружина Олена, син Олексій та доньки Анастасія та Катерина. Цивільні особи, які, якщо немає світла чи природного газу, то вмикати вимикач для світла та тепла є марним, бажаним результатом навмисної російської тактики війни проти цивільного населення, перетворюючи світлі та щасливі домівки на такі ж темні та холодні, як могили, якими для декого вже стали їхні домівки.
This is a population – people and persons such as my friends – for whom I am afraid that with the deliberate campaigns of confusion, lies, and threats of retaliation and violence constantly swirling around us in our own country, that they, and the terror and war inflicted upon them as a nation and a people, will be forgotten.
Це населення – люди і такі люди, як мої друзі, – для яких я боюся, що з навмисними кампаніями плутанини, брехні та погроз відплати і насильства, які постійно вирують навколо нас у нашій власній країні, що вони, а також терор і війна, завдані їм як нації та народу, будуть забуті.
For these are persons with names, who are in families, living beside neighbors they know, within communities of villages, towns, and cities, with hopes for peace, and for the future of their lives and the lives of their children. People who think of, and desire, and pray for this evil war and its destruction and oppression to cease – the war a “gift” from the three kings to Ukraine’s east – Russia’s godless political, military, and religious rulers and powers. And the prayer of the Ukrainians – for their existence as a nation, their survival as a people, and that their distinct identity, language, and culture, are once again free to breathe and flourish.
Бо це люди з іменами, які живуть у сім’ях, живуть поруч із знайомими сусідами, у громадах сіл, містечок і містечок, з надією на мир і на майбутнє свого життя та життя своїх дітей. Люди, які думають, бажають і моляться, щоб припинилася ця зла війна, її руйнування та гноблення, війна є «подарунком» трьох королів на схід України – безбожних політичних, військових і релігійних правителів і держав Росії. І молитва українців – за їхнє існування як нації, за своє виживання як народу, за те, щоб їхня особлива ідентичність, мова та культура знову могли вільно дихати та процвітати.
I do not forget these things. And I write, and will continue to write, to remind my readers that behind all the political and military maneuvering, and the alarming and depressing evening news, there are real people fighting for their lives and the very future of their nation and children.
Я цього не забуваю. І я пишу і буду писати, щоб нагадати моїм читачам, що за всіма політичними та військовими маневрами, тривожними та депресивними вечірніми новинами стоять реальні люди, які борються за своє життя та саме майбутнє своєї нації та дітей.
Below are excerpts from the email I received from Maxim on December 28.
Нижче наводимо уривки з листа, який я отримав від Максима 28 грудня.
***
Щиро вітаємо з Різдвом Христовим і Новим роком!
Merry Christmas and Happy New Year!
Дякуємо Богові, що Він до цього часу допоміг нам! Маємо надію на Його обітниці, що проведе нас і далі Його стежками. Хай Він буде вашим порадником і в майбутньому 2024 році!
We thank God that He has helped us so far! We hope in His promises, which will lead us further in His paths. May He be your guide in the coming year 2024!
“Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру.” (Іс. 9:5)
“For unto us a child is born, a son is given unto us, and power is upon his shoulder, and they shall call upon his name, Marvelous Counselor, mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace.” (Isa. 9:5)
У нас все добре, наскільки це можливо на землі і під час війни.
We are doing as well as possible on the ground and during the war.
Вчора я повернувся зі сходу нашої країни, де проповідував Євангеліє для військових. Вони дислокуються близько біля російського кордону, приблизно 10 км. Ми повезли їм подарунки від нашої церкви.
Yesterday I returned from the east of our country, where I preached the Gospel for the military. They are stationed close to the Russian border, about 10 km away. We brought them gifts from our church.
Ми поклали їм солодощі, ліки від простуди, теплі носки, устілки для взуття, які підігріваються, а саме головне Євангелії і малюнки дітей з недільної школи нашої церкви.
We gave them sweets, cold medicines, warm socks, heated shoe insoles, and most importantly, the Gospels and drawings of children from the Sunday school of our church.
Це був чудовий і піднесений час, коли ми могли проповідувати Євангеліє кільком десяткам військових.
It was a wonderful and uplifting time when we were able to preach the gospel to several dozen soldiers.
Моліться будь ласка, щоби не тільки цивільні україньці, але і військові звернулись до Бога!
Please pray that not only Ukrainian civilians, but also the military will turn to God!
***
And a part of the military Maxim asks prayers for are the soldiers in the front photo and the video below. Soldiers whose names are Vitaliy, Pavlo, Roman, Oleksii, Mark and others. They are the real persons fighting for their country and the Ukrainian people, and these soldiers are those who may not be among those here in the spring, nor with their families or children or friends next winter or Christmas. This photo shows the faces of those who may perish in the defense of their nation and its people. This is the reality of war. A war not provoked by Ukraine.
А частина військових, за яку Максим просить молитви, – це солдати на фронті, фото та відео нижче. Військові, яких звуть Віталій, Павло, Роман, Олексій, Марк та інші. Це реальні люди, які воюють за свою країну та український народ, і ці солдати – це ті, кого навесні може не бути ні тут, ні зі своїми сім’ями, дітьми чи друзями наступної зими чи Різдва. На цій фотографії видно обличчя тих, хто може загинути, захищаючи свою країну та її народ. Це реальність війни. Війна, спровокована не Україною.
***
As I prepared this posting, I sent an email to Maxim asking him for a little more information on their visit to the Eastern front, and I asked him about the Ukrainian flags in the front photo of this posting and in the short video just below. On January 10, I received an email from him with the information below.
Коли я готував цю публікацію, я надіслав електронного листа Максиму з проханням надати трохи більше інформації про їхній візит на Східний фронт, і я запитав його про українські прапори на передній фотографії цього допису та в короткому відео трохи нижче. 10 січня я отримав від нього електронного листа з інформацією нижче.
Прапори вони підписали для нас на згадку. Це подарунок для нас, хто їх відвідав. В верхній частині назва їхної команди. А далі їх власні підписи.
They signed flags for us as a keepsake. This is a gift for us who visited them. At the top is the name of their team. And then their own signatures.
***
Before we left to begin our family Christmas tour with stops in the Kansas City and New York areas, I feverishly worked to complete all the posts to my website that I wanted to publish while we were traveling. The one titled, “Yet in Thy Dark Streets Shineth the Everlasting Light” posted on Christmas Day. (See link below.)
Перед тим, як ми вирушили в наш сімейний різдвяний тур із зупинками в районах Канзас-Сіті та Нью-Йорка, я гарячково працював, щоб завершити всі пости на своєму веб-сайті, які я хотів опублікувати, поки ми подорожували. Той, що під назвою “Але на темних вулицях твоїх сяє вічне світло”, опублікований на Різдво. (Див. посилання нижче.)
When I finished it, I thought of my friends in Ukraine and asked a few to send me photos of the Christmas decorations around their homes. I thought I would develop a post around the similarity or contrasts with the few Christmas decorations in our house.
Коли я її закінчила, то подумала про своїх друзів в Україні і попросила кількох надіслати мені фотографії різдвяних прикрас навколо їхніх домівок. Я подумала, що напишу пост про схожість або контрасти з кількома різдвяними прикрасами в нашому домі.
With the January 10 email, Maxim answered that request for photos which is below. His response was not what I had envisioned, but I truly appreciated it for its honesty and vulnerability and emailed him back thanking him.
Листом від 10 січня Максим відповів на запит про фото, який знаходиться нижче. Його відповідь була не такою, як я собі уявляв, але я щиро оцінив її за чесність і вразливість і надіслав йому електронного листа з подякою.
***
Кріс, в попередньому листі, Ви просили прислати фото моєї домівки. У нас в цьому році не дуже прикрашають, тому що настрій несвятковий.
Chris, in a previous letter, you asked me to send me a photo of my home. We don’t really decorate this year, because the mood is not festive.
Багато смутку, страхів і розчарувань, тому якось не дуже прикрашають. Іде війна і тому такий настрій у більшості людей.
There is a lot of sadness, fears and disappointments, so somehow they are not very embellished. There is a war going on, and that’s why most people are in such a mood.
***
My mind stopped when I received Maxim’s response which was sad to me. But after a while, I thought, yes, of course. And then I thought again of Maxim’s trip with others from his church to the Eastern front. Well, the presents weren’t under a tree, but indeed the church members had worked to provide some very needed and even wonderful gifts to the troops.
Мій розум зупинився, коли я отримав відповідь Максима, яка мене засмутила. Але через деякий час я подумала: так, звичайно. І тоді я знову згадав поїздку Максима з іншими з його церкви на Східний фронт. Що ж, подарунки були не під ялинкою, але насправді члени церкви працювали над тим, щоб забезпечити військовослужбовців дуже потрібними і навіть чудовими подарунками.
And the Everlasting Light then did not shine in the darkened streets of ancient Bethlehem, but it did shine through the heart and actions of Maxim and the others who had traveled east to the troops, not following a physical star, but the light of Jesus and the gospel within them.
І Вічне Світло тоді не сяяло на темних вулицях стародавнього Віфлеєму, але воно сяяло серцем і вчинками Максима та інших, які вирушили на схід до війська, слідуючи не за фізичною зіркою, а за світлом Ісуса та Євангелієм у них.
And the church sent gifts of warm socks, heated shoe insoles, and sweets, which under the circumstances, are much better for the soldiers than gold, frankincense, and myrrh. The gifts, a real act of sacrificial love, kindness, and heartfelt support by a church in Kyiv, given in the name of Christ.
А церква прислала подарунки у вигляді теплих шкарпеток, устілок для взуття з підігрівом та солодощів, які за таких обставин набагато кращі для воїнів, ніж золото, ладан і смирна. Дари, справжній акт жертовної любові, доброти та сердечної підтримки з боку церкви в Києві, подарований в ім’я Христа.
***
0 Comments